Голодомор на Херсонщині

В душі моїй є біль пекучий
Тягар тяжкий та голосний
Коли німі кричать хотіли
Кричать хотіли та й не вміли
Та голос їх ніхто не чув.

Забрали все, побили посуд
Кого штиком, щоб онімів
І крик його із кров’ю виплив
В устах лиш стогін прохрипів.

Почався день, як рік великий
Як все життя за кілька днів,
А діти просять їсти, мамо їсти
Як монотонний тихий дзвін.

А де що взять, ніде нічого
Усе пусте й підметено
І плач дитячий – їсти мамо, їсти
І стогін матері в рядно.

Зібралась з силами, устала
Взяла суму і до маля
Послухай синку, ти великий
Тобі вже шестеро мина.

Іди на поле, на толоку
Шукай що не будь,та збирай,
А я з малими дітлахами
Чекати буду, наче рай.

Бо мати йти уже не в силах
Ледь-ледь ногами ковиля
Худа, блідна як та лозина
Не молода, а вже стара.

Пішло маля шукати їжу
Кормилець мамин та сестри
І лиш молитва вслід лунала
Помилуй Господи, спаси.

Малюк вернувся не порожній
В сумі кормові буряки,
Які розпарили і їли
Як ті теляти у хліві.

Пішла по воду, а за зрубом
Собака вештає і їсть
Буханку хліба – мить єдиний
О, зупинись ти, зупинись.


Взяла погризену хлібину
Зібрала крихти по одній
І наче ластівка летіла
До малюків, до малюків.

О Боже! Змилуйся над ними
Голодними, опухлими такими
І щоб не бачить ту хвилину
Коли дитина хліб той їла.

Малюк тямущий був до діла
Капкан зробив і наловив
В степу, на пагоді, толоці
Багато дуже ховрахів.

Хватило їх усім сусідам,
Ще й м’яса діжу засолив
Сім’я щасливая і сита
Могла прожити кілька днів.

Одного разу йдучи полем
Господь послав за їх труди
Зайця живого, що під ноги
Сховався від орла й тремтів.

А в літку їли як теляти
Траву, калачики, айву
Усе, що дав Господь Єдиний
Щоб ми не вмерли, а жили

Тяжкі гріхи наші відступу
Від тебе, Господи, прости
Прости нас Милостивий Боже
Прийди до нас і нас спаси!


Ф.О.Северін