ВИШИВАНКА ДОЛІ (рідною мовою)

Пробач і прощавай - вертаю собі мрії.
Пробач мені той май - не маю більш надії.
Пробач, холоне серце від кришталя любові.
Пробач, не маю почуттів, окрім тяжкого болю.

Я не бажаю зараз слухати тебе
І не бажаю виправдань від тебе.
Я не бажаю втратити себе
І тим полегшити тобі завдання Неба.

Ні щирості, а ні любові, доброти,
Хоча б краплину розглядіти втоми
Від всезагальної байдужості в тобі...
Що спонукало це терпіти? Хто ми?

Колись тобі казала, що люблю
І кольром весни забарвилося серце,
Але так боляче згадати ту струну,
Що зачепив ти мимохідь, мов дверці.

Чому з тобою довго так була?
Не рухаючись, мов у довгій комі...
Я мала ще надію, "два крила"
І вірила, що щастя в нашім домі.

Я винна в тому більш за тебе - так.
Я посміхаючись терпіла всі образи
І це розпестило твоє велике "Я" - це знак,
Загасло полум’я любові від відрази.

Мене бентежить зараз тільки те,
Що я дозволила пошматувати душу,
І як зібрати в полотно це все?
Бо вишивати долею ще мушу.

Пробач, що я терпіла і не йшла.
Пробач, що все кажу тобі з відчАю.
На двох бажала долі - не змогла...
Ось ключ від твого серця - ВИБАЧАЮ.

За стихотворение голосовали: Lglyay: 5 ; Федор: 5 ;