Мама...

Чому мамусю очi закриваеш?
Невже вiд нас надумала пiти?
Вже сонечко встае на небокраi.
Скажу, що нам потрiбна ти!

Люблю я твоi руки цiлувати.
Натрудженi, змарнiлi до сроку.
Та голосно казати: - Моя МАТИ!
Ти зранку тут, а пiсля на току.

- Дитина! Час прийшов прощання!
Вже дев"яносто маю довгих лiт.
Сiм"i своiй ти передай вiтання!
Довге життя, та дуже гарний рiд!

Вже батько довго там один чекае.
Затрималась я синку серед вас.
Щаслива я, що двiйко дiтей маю.
Дай подивлюсь на вас в останнiй раз!

Вона пiшла, на церквi били в звони.
На поштi вiдправляли телеграму.
У сина перша сивина на скронях.
Як гiрко всiм, як покидають мами...

За стихотворение голосовали: Федор: 5 ; Марьюшка: 5 ; ястреб: 5 ; gfotyrj: 5 ; RITA: 5 ; teij: 5 ; lubik0258@mail.ru: 5 ; Luda Ivanovskaya: 5 ;