Коли стоїш на грані прірви....

Коли сиоїш на грані
І вже не знаєш сам за що
Коли в пітьмі ти по коліна
А серце з смутку тут стоїть
А ти тут сам стоїш…ти сам
Упали руки , впали сльози
І серце щемить від розгрозів
А дума лється через край ,
А ти стоїш , одна . . .Людина. . .
Ти та істота, що твердила :
Що все КІНЕЦЬ , він тут ,прийшов ,
Але ще ні . . . .Він йде так довго,
Що ти вже змучився чекать……
А може й нІ його нема э….
А це лиш гра твоїх тіней
Твої х маразмів і ідей
І перлів ,дум та ще й гріней
А це все разом як зібрать…..
То буде глибше прірви ….так…..
Це є лише життя однак…..

За стихотворение голосовали: piit: 4 ; Santjaga: 4 ; Unknowner: 5 ;