куди йдемо?

йдемо невпевнено в майбутнє,
бачимо ясно там своє життя:
Таке яскраве, незабутнє
Й не помічаєм забуття.

вимірюєм наш світ грошима
зеленими портретами людей.
очі сльозяться не від диму,
душі - запилений музей.

втрачаєм кожну мить безслідно,
лікуєм часом наш коханий егоїзм.
Такі багаті живем бідно
ховаєм від усіх свій альтруїзм.

ув'язнені похмурим сьогоденням,
обмежені тинами своїх дій.
Комусь даруєм мед з варенням,
комусь болото, комусь гній.

давай, прокинувшись, любити.
Час цінувати і творити,
допомагати незнайомим,
сміх дарувати невідомим,
радіти сонцю, птахам, небу...
бо жити вміти ЗАРАЗ треба!!!

За стихотворение голосовали: trenine: 5 ;