Залишаю крихту серця на долоні...

Залишаю крихту серця на долоні,
На безмежнім синім небі у гаю.
Ти тримав мене до зараз у полоні,
А тепер сама над прірвою стою.

Богородице, печаль сповиє розум,
І нема тепер в минуле вороття.
На кохання треба точно знати дозу,
Бо занадто, то не здраво, то – сміття.

А замало – то наркотик, то пустеля…
І напитись не виходить, нема чим.
Я до Бога домолюсь, зруйную стелю,
Тільки б хтось мене достатньо приручив.

За стихотворение голосовали: : 5 ; Федор: 4 ; Katrin Tolstikova: 5 ; Luda Ivanovskaya: 5 ;