Дощ....

Дощ лив вже мабуть вічність,
Зриваючись сильніше.
Він ніс свою величність,
І бубонів гучніше.

Бродив самотній ,босий
По вулицях забутих.
Давно сивоволосий,
І до землі прикутий.

Чому його боялись?
Усе не міг збагнути...
Чому всі в мить ховались,
Старались обминути?

Він стукався у вікна,
По стріхах сумував.
Його душа приникла,
Помалу дощ вщухав...

За стихотворение голосовали: karabas: 5 ; Susanna: 5 ;