Андрюха, братан, з днюхою)

Осінній гарний вечір був,
Коли вже маску зняло літо,
А вітер холодом все дув,
Так було тихо, тихо, тихо...
Лише в одній простій родині
Кричали радісно усі,
Нарешті між дівчаток нині
Їм запанує хлопця сміх...
Узяв його на руки тато
І тихо каже: "Син це мій!"
А мати щастям ллється радо,
Його назвЕмо ми Андрій!
Зростав Андрій так по годинах,
І світ новий усе морив,
Та лиш тоді настала днина,
Як сам на горщик вже ходив!
Він маму кожен день щасливив,
Коли всю кашку смачно з'їв,
Та як нарешті всим зусиллям
Проговорить слова зумів.
Ось так і ріс Андрій швиденько,
Із дня у день, із року в рік,
А згодом він вдягнувсь гарненько,
І радо в перший клас побіг.
Старався там, навчавсь відмінно,
Хоч скромний був в новій сім'ї,
Та вчителька дивилась гнівно,
Коли машинки ніс свої...
Але уже у третім класі
Він зрозумів, що старший став,
Закинув іграшки подалі,
Та із навчанням грати мав!
Ось так вирішував задачі,
Читав книжки, любив казки,
Як перший вчитель кинув здачі,
І в п'ятий клас пора іти.
Там взагалі було все інше,
Нові з'явились вчителі,
Та більше друзів стало ближче,
Й дівчата стали кращі всі!
Все бігав він і клеїв оком:
Ось ця гарнюня, ця-ну так..
І доходився п'ятим роком,
Що знову вчительку мінять!
Дорослий виріс вже Андрюха,
У старшу школу перейшов,
Та всі розказують в два вуха,
Що цей період складний мов.
Та хоч і дійсно був не дуже,
Андрій не надто і зважав,
З'явилось різко троє друзів,
Він тільки з ними і гуляв...
Відзнаку він і в спорті має,
Знайшов частинку і себе,
Найкраще в волейбола грає,
Бо волейбол дл нього - все!
Ось так Андрій ходив щасливий:
Найліпші друзі, в венах спорт,
Ну що іще потрібно нині,
Як не такий чудовий порт?!
А час, на жаль, так швидко лине,
Десятий клас вже промайнув,
Та одинадцятий припине
Навчання в школі, як не був!
Андрюхі вчитись далі треба,
Освіту вищу щоби мать,
У ПЕД хотів, та не потреба,
Так Агрономом доля стать!
Найкращі друзі посміхались:
"Фу,А гроном, та ну ти шо??"
Вони то з ним лиш тільки грались,
Андрію всеодно на то!
Хотілось просто обжалити
Тією думкою про те,
Що краще їх він буде жити,
Що може бути все своє!
Отак Андрій навчавсь старанно,
Йому байдуже на слова,
Всі, хто сміявся, та все марно,
Посмішки всі були дарма!
Ішов годинник, час минав,
Не встиг провчитись рік останній,
Як вже в Андрій в руках тримав
Чимале кругленьке надбАння...
До купи гроші все складав,
Та знав він, що усе не марно,
Закінчив інститут - почав
Свій бізнес по землі врожайній!
Ось так помалу багатів,
А згодом вирішив зайнятись,
Тим, що давно колись хотів,
Ростить продукти й продавати...
І все пішло ну як по маслу,
У місті стали поважать,
Та стара кличка все ж не згасла,
І Агрономом далі звать!
13.09.2012

За стихотворение голосовали: adam-valera: 5 ;