Митці в моїй голові

В моїй голові живе собі малий Мікеланджело,
Він ще не висловився щодо відсікання усього зайвого,
Та коли я дивлюся на тебе, він бачить янгола,
Чистого, безгрішного, безтурботного і незайманого,
Та коли малий Мікеланджело спить чи хворий чи піде
Бігати за янголом навздогін чи просто з ним теревеніти,
Сидячи на рипучих конструкціях в парку або деінде,
Куди потрапиш лиш їм відомими шляхами таємними,
Прокидається інший, родом з Венеції, дехто Канова,
Ми вдивляємось в тебе тоді ніби з виміру іншого -
Так, ніби ми з ним як з брили каміння мармурового
З твоєї натури плекаємо героїню світу міфічного,
Та як він захопиться новою довершеністю холоднуватою,
До тебе втрачає інтерес, як і до мене, і відтак тобою
Опікується інший - ніби археолог, бо ходить з лопатою
І весь час торочить, що ось-ось знайде залишки Трої,
Він шукає її скрізь, куди дивиться, аж лізе на стінку,
Крається, адже сам розуміє - каміння нічого не варте,
Бо шукає Єлену, каже, це 100% найвродливіша жінка
І родом з богів (за іншою версією - з роду царського).
Каже, що готовий зі мною вступити у змову і визнати,
Що в тобі є достатньо з тією громадянкою тотожності,
Каже, достатньо блукав він краями й часами різними,
Аби відрізніти напівповну склянку від напівпорожньої,
І коли я вже переконаний і майже у змові з цим типом,
Відбувається непередбачена заздалегідь трансформація,
Власне, за майже всіма симптомами це має бути грипом,
Проте безсилою проти неї виявляється офіційна фармація,
Та й неофіційна лиш підсилює загадкову симптоматику,
Додає яскравості галюцинаціям та керованості маренню,
Цей галас приваблює знавців самолікування і аматорів,
І аж до світла затемнення і повного мізків затьмарення
Вони переконують мене, що найдовший шлях навпростець
До розуміння таких явищ, як оце ти чи ланцюгові дроби,
І в контексті різноманітних опанованих ними мистецтв
Усі їх шедеври, кажуть, не більш ніж невдалі спроби,
Навіть якщо брати у сукупності та в грошовому вимірі,
Їм, бува, прикро згадувати про добре відому різницю
Між метою й здобутком, це як між білими і темношкірими
Або наслідками падіння з ліжка чи стрибка з дзвіниці,
Та вони мені радять не перейматися, не покидати шукати,
Кажуть, здобуток не результат, а власне процес творчий,
Також, між іншим, вважають шкідливою звичку контролювати
Рівень тотожності між тим, що купували і що придбали очі,
Кажуть, правда геть не цікавить нікого, що усім цікава
Не правда, а відгук власним своїм світам і уявленням,
Тож вигадане море не гірше, а краще справжнього става,
Бо й так всім відомі його форма, локація і забарвлення,
А далі кажуть, що вони за мене щасливі без застережень,
Своїм називають тільки тому, що мене спіткало те ж лихо -
Невиліковна хвороба, недосяжна для нині відомих обстежень,
Кажуть, як помиратиму, то буде мені єдина згадка і втіха.
Аж тут знов прибіг малий Мікеланджело,
Усіх розігнав, сказав, що чує багато галасу зайвого,
Просив, аби не заважали і не лякали янгола -
Чистого, безгрішного, безтурботного і незайманого.

За стихотворение голосовали: zomby: 5 ;