Час

Час,він жорстокий та швидкій,
Він змушує забути все.
В руці тримаю попіл мрій,
І спогад вітер принесе.
Можливо, пройде рік, чи два,
І зникне спогад,щезне все
Та на щоці ота сльоза,
Пилом з дороги припаде.
Я вийду у квітуче поле,
Де запашні й високі трави,
Вони,немов безмежне море,
Такі високі й величаві.
Згадаю я усе,що знала,
Все, що забула, згайнувала.
Згадаю, як колись кохала,
І як від болю помирала.
Мені здається, я стою,
На тім шляху,який пройшла
Я не замерзну, не згорю,
Бо я свій путь знайшла.
Я відпущу все,що було,
Лиш спогад у душі жевріє
Не повернуть те, що пройшло,
То я збудую нову мрію.