Втома

Обіймами не ситі, не зацьковані цілунками,
І безсоромних дотиків не вгамувавши спрагу,
Ми несподівано і вмить усю свою увагу
Розпорошили між війною і грабунками,
А там десь нишком, тихо, за лаштунками,
Скрадається чи ворог, чи звичайна кішка,
Чи просто вітер дурнуватий вештається там,
Гортаючи новин вчорашніх здешевілий крам,
І кличе відчайдушно глек, а в нім лемішка -
Це справжній привід, не якась насмішка,
То ж нам, звичайно, нині не до того,
Чого щодня так в самоті і маренні бажалось,
Що головним і необхідним нам здавалось,
Про що просили нишком в чорта і у Бога,
Та ж раптом зміна відбулась обставин,
Не то що берегів - уже й заплавин
Під хвилями не видно стало, не шукай,
Не сподівайся, що саме воно минеться,
Коли вже бити щось, напевно розіб"ється,
Бо ми вже знаємо, уже втрачали рай,
Втрачали все, і навіть те, чого не мали,
Дзвеніть, гудіть, кимвали та цимбали! -
Ми знов з прямих стежин звертаєм, бо
Шляху не знаємо, і знов або-або!
Чи ми самі дурні, чи когось підіслали,
Та знов і знов - новини, чвари і навали,
І маячня, і суєта, розбиті п"єдестали
Та інший різний мотлох нас відволікає...
Коли ж прийде оте, чого душа бажає?!