Витівки підсвідомості

Ось так собі і маєш! - нізвідкіль,
Ні з чого, без причин і попереджень,
Як символ безпідставних упереджень
Про неможливу влітку заметіль,
Вона прийшла, з'явилась, і отак,
Як бачене буває неспростовне,
Набуло сенсу дещо безсмістовне,
Що цілу ніч, як пристрасний хижак,
Бентежило закутого у сон
Мене, який давно вже снів не бачить,
Не баченням, а відчуттям гарячим,
Що я із кимсь потрапив в унісон.
Та ось тепер все зрозуміло, так:
В мені її бриніло планування,
Її ж моїм подвоїлось дихання,
І все - тепер вже пізно, позаяк
Пророцтва всі раптово відбулись -
Подій перебіг слідував пророцтвам,
Їх зрозуміть заздалегідь непросто,
Та ми в цій точці простору зійшлись.
І ось вона і проти неї я,
Вона ж така - струнка і чорноброва,
Блакитноока, губопелюсткова,
Краса і врода - ось її ім'я...
Між тим тролейбус рушив - доля нас
Звела в його жовтогарячій пащі,
Так несподівано Едемські хащі
Місцевий нам привіз "Електротранс",
Здається, лише нам, бо інші всі -
Водій, кондуктор, навіть пасажири,
Змагань амурних тихі дезертири,
Чужи вони і вроді, і красі,
І незворушні, як тролейбус львівській!
Кондуктор звідкись в одязі строкатім
Своє торочить: "за проєзд заплатім",
Всі платять, крім краси - вона "учнівський"
Видобуває легко з гаманця!
Мені ж раптово цілий світ змінився,
Здається, я сьогодні помилився,
Чи фатум в руку кинув камінця?
Не знаю... Мій настрій зник звитяжний,
На зиму спека повернула літня,
Краса ж ось поруч, та - неповнолітня -
Вона ще кілька років недосяжна.
Дивлюсь я у вікно в прострації,
Аж тут краса до мене промовляє,
Лиш кілька слів, та ясно: ще триває,
Не зник ефект акселерації...
Та що ж за день! За прикрістю - нова,
Ще гірша прикрість, наче чорна змова,
Лютішає в мені доба зимова,
І губи вже складаються в слова...
Та я мовчу. Собі ж кажу натомість:
У справі марній сновидінь тлумачень
Так легко наробити "передбачень"
З дурниць, що продукує підсвідомість.