І солодко, і щемно...

І солодко, і щемно, і чомусь бентежить
Відлуння хвиль ранкової зорі,
Туман скрадається - скороминущий нежить,
Зірки дрижать - небесні комарі,

І поринає в сон останній присмерковий
Каштанів листя під твоїм вікном,
І тисне щось вуста - напівзабуте слово,
І слово те смакує молоком,

І молоко те з роду, що завжди по вусах,
Дражнить, дратує і тече навкіс,
Його звучання - вдало здолана спокуса,
Моє мовчання - вічний компроміс,

Цей ранок згаяно - все так, як і належить,
Вже сонце заглядає в димарі,
У вікнах смог міський - невиліковний нежить,
Заснули і слова, і комарі.