Дві долі

Блукали світом дві самотні долі,
Ходили безліччю заплутаних стежин,
Під вітром часом гнулись, як тополі,
І від дощів під хибні парасолі
Ховались, як в обійми давніх одежин.

І мандрували так вони роками
Серед подібних усамітнених істот -
То луками, а то чагарниками,
То манівцями, то путівниками,
То зголоднілі, а то спраглі "від щедрот".

І раптом, ненароком, мимоволі
Тим долям марилось, що весь не вийшов час,
І їм ще зблизитись із кимсь - поволі,
Нехай і на фінальному півколі,
Аби до того, як відслужать парастас.

А час збігав; відміряний шляхами,
Добіг кінця утаємничений сувій,
І над останніми вже берегами
Тим долям подають сигнал вогнями
Примарні маяки... І кожній долі - свій.

За стихотворение голосовали: semenytch48: 5 ;