Вона, як яблуня...

Вона, як яблуня, що не цвіте, а гнеться
Під тягарем достиглого врожаю,
І запах яблуневий огортає,
Крізь шкіру проникає аж до серця,
Вдихаєш раз, вдихаєш два - і не минеться,

Не згине в темряві поточного зітхання,
Спливатиме у спогадах уперто
І снами керуватиме відверто,
І зневажатиме благальне клопотання,
Аби думками володіла у останнє.

І вже коли упав, здасися і не в змозі
Пручатися достиглості й спокусі,
Розчинений у яблучному дусі, -
То у смаку дозрілих яблук на порозі
Вона зникає у прощальнім русі.