Ностальгія

Чужини нерідні горизонти
Хай цікаві, але незворушно
Я дивлюсь, як їх цілує сонце
І мене разом великодушно.

Все не те - і лінія уявна,
Неуявні лінії - тим більше.
Ностальгії пиха безугавна
Вже ненавидить місцевий English,

І вино місцеве, і розваги,
І місцевий бездоганний транспорт,
Бо ваги моєї рівноваги
Перекинув закордоний паспорт.

Та в цих гір... такий знайомий абрис!
Я дивлюсь - і серце мені стало:
Цей спокусливий відвертий нарис
Ти мені щоранку малювала.

Понад морем тут гірська система
Так лежить, як вранці ти на ліжку.
Я дивлюся і до тебе щемно
Відчуваю величезну ніжність.

Не здолати змушену спокусу,
Бо спокуса розірве аорту:
Хай би хвиля-поштовх землетрусу
Зіштовхнула в синє море ковдру!

І штовхнуло! Не тримають ноги.
Падаю! лечу! і... прокидаюсь.
В дошки дуже близької підлоги
Поглядом і тілом упираюсь.

Отакої! - сам накликав горе.
Втім, ще є питання своєчасне:
Подивлюсь, чи тільки я у "море"
Уві сні сподобився упасти?

Так, один. - В полоні сонних царин,
Як і тут, - тебе, як снігу в червні.
За вікном - все той же самий нарис.
В серці ж - ностальгія невичерпна...

За стихотворение голосовали: Tenderness: 5 ;