Поводир

Блукали у однім краю сліпці,
Звела їх доля всіх до купи тісно збитись,
Тримали міцно одежин кінці
Один у одного, аби не розгубитись,

Вервечкою ходили ті сліпі,
Просили їжу, гроші і на ніч обитель.
Так сталося - на ринку у товпі
Для тих сліпих прибився зрячий предводитель.

Водив незрячих зрячий поводир,
Вони із ним всі небезпеки обминали,
І за опіку і за гострий зір
Сліпі пожертв йому частину віддавали.

Одного ранку йшли сліпі за ним,
Назустріч хтось - звичайний злидар, волоцюга,
Та зупинився й голосим ясним
Сліпих спитав: - За що спіткала вас недуга?

- Грішили ми, та кожен за своє, -
Відповіли сліпі і заридали ри;дма.
- Хто відібрав, вам знову зір дає, -
Покута прийнята, і знята ваша стигма, -

Так їм сказав і далі крокував,
Вони ж за ним і кличуть: - Батько, Отче, Вчитель!
Якщо Ти нам гріхи подарував,
Будь з нами - зрячим також треба предводитель!

Та пізно - зник, немов і не було.
Сліпці ж колишні між собою зговорились:
Іти разом і в місто, і в село
Розповідать, як каяттям вони зцілились.

Тут поводир старий заговорив:
- А що ж мені тепер?! - І слухати не стали:
- Тепер нам не шукать поводирів,
Ми зрячі і свої гріхи спокутували!

Прийшли сліпці колишні у шинок,
Радіють щиро - серце пісні хоче й свята,
В шинку ж питво - і за ковтком ковток
Вони п"яніли і валились брат на брата.

Лиш поводир старий в шинку не пив,
Чекав, щоб упились і впали під столами...
Тоді ж прозрілих знову осліпив -
Й відтоді водить він сліпців попід тинами.