Мені щастить...

Мені щастить, бо я її тримаю
Не у порожній втомленій руці -
Долоня воду, набрану в ріці,
Не втримає, неначе віднімає
Ріка своє, зникаючи в руці

Мені щастить, бо я її сприймаю
Як небо зоряне; так восени
Сприймають жовтий смуток ясени -
Опісля літа, після цвіт-розмаю
Ним сповнені і вдячні ясени

Мені щастить, бо я її не знаю,
Як знають вміст улюблених книжок
І напрями торованих стежок,
Як штурмани всі річища Дунаю
Без жодних карт і лоцманських книжок

Мені щастить, бо я її шукаю
На білих мапах дивокрай світів,
Де маяків чекати поготів,
І простір за межею виднокраю
Веде в безмежжя все нових світів

Мені щастить, бо я її тримаю
Десь у собі - на самій видноті;
Немов вогонь на тайному ґноті,
Вона одна ніколи не згасає,
Тримає цілий світ на видноті.

2015

За стихотворение голосовали: Akcakal: 5 ;