Скарб, або Гномові мандри

У човнику, у човнику
З вітрильцем і стерном
По морю-хвилі чорному
Відплив у мандри гном.

Заради срібла-золота,
Прихованих скарбів
І холодно, і голодно
Той гном усе терпів.

Все море-хвилю виходив,
Здобув лиш свист вітрів,
Посивів, наче віхола,
Як щогла та, змарнів.

І сумно, гірко гномові,
І соромно вертать,
У моря-хвилі гомоні
Вже докори бринять...

А вдома дзвін над стріхами:
- Хвала, що Бог зберіг!
І гном зітхнув зі втіхою:
- Мій скарб - де мій поріг.

2016

За стихотворение голосовали: expert ac: 5 ;