Божевілля

Крізь чорні хмари пробивається ледве помітно
Золотий промінь місяця,
А я не знаю куди себе вже подіти
Не знаходжу собі навіть місця я.
Мене чекають наступні одинокі ночі
І безодня поглинає собою.
Я ледве згадую твої веселі ясні очі
І часи, коли були з тобою.
Не зрозуміло чомусь і ніхто вже не поясне
Коли всі бажання скінчаться.
Я заховаю в душі все і гасло згасне
Коли ти перестанеш вбачаться.
І навіть сонце, вода, і вогонь і вітер -
Нічого вже не допоможе.
На моїх очах безжально час сльози витер.
Втрачаю розум, дах з'їхати може.
А я нікому, нічого, мовчу не кажу,
Все всередині переживаю.
В скронях пам'яті знайду, собі покажу,
Пригадаю й назад зховаю.
Геть заплутався, зорі вночі рахую.
Безтурботне моє божевілля.
День без тебе як рік - все життя сумую
І нема цій недугі зілля.
Я не здамся, встою, біль перетерплю
І зустріну надію зі спокоєм.
Тільки ти пам'ятай як тебе я люблю
Й навіть коли біля мене ти не є.

11.07.2017
0:45