# # # #

Ти мене на світанні розбудиш,
провести вийдеш боса, тремтячи...
Ти ніколи мене не забудеш.
Ти ніколи мене не побачиш.

Заступивши тебе від простуди,
поміркую я: "Боже! то, значить,
я ніколи тебе не забуду.
Я ніколи тебе не побачу".

Біржу й Адміралтейства споруду,
воду мружну, немов хто намрячив,
я ніколи уже не забуду
і ніколи уже не побачу.

В безнадійному вітрянім леті
карі вишні, од смутку гарячі.
Повертатись - погана прикмета.
Я ніколи тебе не побачу.

Та якщо навіть, згідно Гефізу,
вдруге в світ цей з*явитись,- одначе
нам з тобою навряд чи зустрітись.
Я ніколи тебе не побачу.

І таким воно здасться несутнім,
наше нерозуміння з тобою,
перед нерозумінням майбутнім
двох - з безмовністю неживою.

І в безтямі замре напропаще
двійко фраз, що тремтіли у грудях
"Я ніколи тебе не забуду.
Я ніколи тебе не побачу".

За стихотворение голосовали: : 5 ; v2810475: 5 ; : 5 ;