Проснулась ночью я, чтоб её слушать

Проснулась ночью я, чтоб её слушать,
Что милая расскажет в мои уши.
Смотрю: сейчас опять мой месяц ясный
уходит на свиданье ненапрасно...

08.07.08
02:53
«А»: ***

Проснулася вночі, щоб її слухать,
Що скаже дорога мені на вухо.
Дивлюся: молодик пішов гуляти,
Дорогою дівчат-зірок збирати.

Цей молодик високий, ставний, файний.
Навколо зірочок уже зібрав він.
Ті зіроньки його оберігають,
Як місяць зупинить, вони не знають.

Як привернуть увагу до одної,
Найкращої, маленької, сумної.
Любитиме яка його безмежно.
І тихо, і надійно, й обережно.

«Ой, місяць-красень, місяць, моя доле!
До мене ти виходь у чисте поле,
Тебе там під вербою буду ждати,
На час що відпустила мене мати.

Послухать тебе хочу трошки знову,
Ти зіроньці скажи хоч щось без слова.
Ти подаруй її цілунок ранній,
Найкращий у житті, та не останній.

Хай перший у житті – такий непевний,
Найпам’ятнішим буде в тебе й мене.
Я посміхнусь тобі, маму згадаю,
Що скаже нам вона, якщо узнає?

Матусю, люба, мила, не журися,
На себе молоденьку подивися.
Ти теж не так давно гуляла в полі,
І місяць твій прийшов, прийшов по волі.

Ти вибір мій схвали, одобри чесно,
Та не вставляй нам палиці в колеса.
Це місяць мій, а я – його дівчина.
До нього і думками й серцем лину.

Забуть не можу: наставляла мати,
Що честь дівочу треба зберігати,
І вчинків не робить дурних, невпинних.
«В подолі» не знайшлась якась дитина.

Матусю, місяць мій мене кохає,
Він сам моєї цноти* зберігає.
Він не спішить зірвать моє сердечко,
Хоч ходить завжди поруч, недалечко.

Нам весело удвох, ми любим слухать,
Що нам шепоче ніч у саме вухо.
Вона така смішна немов дитина:
Шепоче й веселить нас безупинно.

Про поцілунки навіть ми забули,
Бо щось цікаве ми від неї чули.
Та ніч казала, що спочатку Другом,
Хай місяць буде, а потім – супругом.

Спочатку хай коханим, нареченим,
Він час хай погуля якийсь непевний.
Хай не спішить додому тебе звати,
Бо місяцю теж треба міру знати.

Ти проведи мене, укрий від лиха,
Піджак свій одягни на мене тихо.
Він теплий, добрий і такий хороший.
Люблю, мовчу, тримаю свою ношу.

Так, згадую я знов, казала мати:
За вчинки і слова відповідати.
За те, що в світі «нічиї» є діти,
І хлопець і закохана в отвіті.

Їм перед Богом вдвох відповідати,
Про це прошу, бо в кожного є мати.
Яка навчила, що життя безпечне -
Жорстоке і пусте, не безкінечне.

Хай те майбутнє миле Зоренятко,
Узнає, що є мама і є татко.
І що воно з любові народилось,
Коли кохання в серці їм відкрилось.

За стихотворение голосовали: eimerkulova: 5 ;