Тягучі роздуми сумні...

Сум, печаль, тягучі думи . . .
Серце рветься. Біль кричить.
Згасли щастя теплі струни
І вогонь вже не бринить.
* * *
Кожна мить, то тиха вічність . . .
Повна смутку довготи.
Сонця західна зенітність
У полоні темноти.
* * *
Все життя немов неволя
Душить, ятрить і жалить.
Я одна немов тополя,
І гілля моє горить.
* * *
Я згасаю у чеканні,
Наче вранішня зоря.
Не щаслива у коханні. . .
Чи, то доленька моя?
* * *
Десь в долині тече річка
Чиста. . . холодом бринить.
І згорає, тане свічка
Вже вогонь той не горить.
* * *
То в задумі я згасаю
Від томливої мольби.
І вогнем вже не палає
Серце сповнене мольби.
* * *
Я бажаю тільки щастя,
Втіхи ласки, теплоти.
Де б це радості украсти,
Щирості і доброти?
* * *
Щоб на мить себе відчути
У полоні почуттів.
Навкруги усе забути.
Жити радістю птахів.
* * *
Як орел літати в небі
Доторкнутись до зірок.
Як лебідка-знайти вірність
В сяйві марення думок.
* * *

Позбутися хочу лихої образи.
Відчути тремтіння і ніжну любов.
Почути слова і щирості фрази,
Щоб сльози не лилися знову і знов.