сльози*

Декілька крапель стікають по щокам... Такі солоні, безбарвні, криштально-чисті краплі... Але що це? Це дощ? Ні, дощ не буває солоним... А може розталий сніг?!... Та ні..... Зараз же на вулиці осінь... Тоді що це? Напевне сльози... Так, точно... Сльози..... Таке дивне відчуття в горлі, а потім очі наповнюються водою, водяні краплі швидко біжать по щоці, зупиняються на губах, а потім різко зриваються і падають на холодний асфальт. Щоки стають мокрими, очі червоними, а крапельки падають і падають, розбиваючись об землю... Їх не шкода.. Їх багато...
Витираєш рукавом куртки своє обличчя, жаль трохи нової дорогої туші, але нічого... Ах так, іще джинси, вони стали брудними від сидіння на рейках...Чорт з ними... Стара залізниця, нерухомі вагони, ржаві рейки, по яких не їздили років двадцять... Улюблене місце... Можна хоча б трохи побути на самоті...Ці сльози... Вони так швидко біжать.... Не встигаєш зрозуміти навіть, що плачеш... Руки вже змерзли, забула рукавички дома... Холодно.... Холодна осінь... О так... Іще дощика бракує для повного щастя... Хм... Ось і перші його крапельки, вони зливаються зі сльозами і стікають в унісон... І вже не зрозуміти, де дощ, а де сльози...
Оооо.... Невже забула.... Цигарки завалялись в кишені...Дорогі цигарки... Навіть забула.... Де ж взяти вогнику... Чорт... Кілька днів тому, злається десь тут загубила запальничку... А, ось де вона, біля рейок лежала... Треба сісти під вагончик, і так вся мокра... Маленький спалах вогню і полуничний дим цигарок старається заглушити біль і зупинити сльози... Здається вже перестаєш плакати... Але ці спогади... дІстаєш з кишені іще одну цигарку... Як же боляче вдихати цей дим.... Але хоча б уже майже не плачеш...
Пройшло півгодини у роздумах... Докурюєш останню цигарку, витираєш останні сльози, і йдеш додому, ховаючись за фальшивою маскою щасливого життя...

За стихотворение голосовали: kykysya: 5 ;