Зірка і Пітьма (1ч діптіха)

Хто серце любов’ю від зла береже,
Для темряви той непомітним стає.
Хто світлом безмежним живе наяву,
Глибини пітьми невідомі тому.
І лиш на хвилиночку сумнів впусти —
Відразу ж для зла маяком станеш ти…

—Хто ти? —Я Зірка. А ти хто? —Пітьма.
—Чому ж ти похмура і зовсім одна?
—Похмура, бо світла не маю свого
Існую вбираючи інших тепло.
Та марно самотньою звеш ти мене,
Я темна безодня, що має усе:
Безвихідність, простір, байдужість, знання,
В мені споконвічні закони життя,
Ілюзії, мрії, ненависть і страх,
Надія благання в блакитних очах,
Зруйнована стуком закритих дверей.
І тисячі різних історій людей,
Де вбивство любові веде у пітьму.
Я темні серця за собою веду.
Тоді почуття їх моїми стають,
А злоба і біль мені сил додають.
Та нащо це, Зіронько, знати тобі,
Невже щось цікаве знаходиш в пітьмі?
—Ми, Зірки, повинні для інших світить,
Теплом огортати їх, ніжно любить.
Хто більше турботи комусь віддає,
Той враз яскравішим сильнішим стає.
Та тільки не кожному це до снаги,
І в мене виходить ось так не завжди.
Якби хоч на мить мені стати тобою,
Щоб зло те пізнати, що зветься пітьмою,
Щоб біль і ненависть відчути хоч раз,
І, може, щасливою стану в той час?
Бо ми, Зірки, знаємо лиш про добро,
Про ніжність кохання турботи тепло
Не хочу, набридло, нудно так жити
Не можна ж весь час все тільки любити.
Ти хоч на хвилинку мені покажи
Знання у безодні твоєї пітьми,
А потім вже знов стану Зіркою я,
Тому що мабуть така доля моя…
—Не долю, а ти обираєш свій шлях,
Це істина знань, що живуть у віках!
Дві різні дороги, а правда одна —
Лиш ти обираєш яка з них твоя!
Безмежним є Всесвіт і простір його
Безмежні можливості світу цього,
Та мабуть не кожен з людей знає це,
Тому їх Пітьма за собою веде.
Одна із доріг – то є сутність моя,
А інша стежина твоєю була.
І для рівноваги сферичних тканин
Два різні потоки зливались в один.
Там світла безкрайність і ночі пітьма
Так вічно панують в основі буття…
Як тільки заглянеш ти в очі мої
Назад буде важко тобі.
—Я знаю, та спробую, лиш покажи
Все те, що пізнала колись була ти,
А я повернуся знайду потім як…
—Ну, що ж, це твій вибір нехай буде так. —
До Зіроньки Темрява враз підійшла
І холодом прірви її обняла,
Забилось серденько маленьке в грудях
Так Зірка дізналася що таке страх.
Повільно згасало проміння життя
Зникало у прірві у тьмі забуття.
І холодно й темно нема ні душі
Лише хтось тихенько шепоче в пітьмі
—Хто ти? —Не знаю… —Та це знаю я!
Ти більше не Зірка, тепер ти — Пітьма!..

За стихотворение голосовали: Lglyay: 5 ; melka_ja: 5 ;