ІДУ У НЕВІДОМІСТЬ

Потомлена від лету,
Від фальші та зневір,
Сумна Душа поета
Торує шлях до зір.

Оточена сліпцями,
Бажаючи прозрінь,
Блукає манівцями,
Кидає в небо тінь.

Втікаючи від скверни
І від облуди слів,
Шукає Правди зерна
На грішній цій землі.

У прагненні до раю,
У тисячах згорань,
Щоразу зазирає
За незбагнену грань.

Іде у невідомість,
Назустріч злим вітрам,
До витоків, додому,
У свій небесний Храм.

Лиш там - у світі істин,
Де янголи живуть,
Знайде нарешті пристань
І власну світло-суть...

За стихотворение голосовали: ястреб: 5 ; Aleksandr-0909@mail.ru: 5 ;