Вирій

Вилітають із гніздечка пташенята,
Несміливі і невпевнені в собі,
Ніби в грутні ледь наклюнулись зернята,
А тому батьки хвилюються в журбі.

Бо вмивається душа у слізній зливі,
А повинно б ніби бути навпаки...
Очі вогниками світяться щасливі,
Що не марно були прожиті роки.

Тих років повік ніколи не вернути,
Час пливе,неначе звивиста ріка.
Мати знов дитину хоче пригорнути,
І обіймів прагне батьківська рука.

Та й розвіяти той щем ніхто не в змозі
Й не зсушити ту сльозу,що так бринить,
І в батьків серця,що б'ються у тривозі,
Вгамувати вже не можна ні на мить.

Коли вилетять з гніздечка пташенята,
То оселі спорожніють,як вві сні.
З нетерпінням всі чекали цього свята,
Але сльози чомусь котяться рясні.

За стихотворение голосовали: eimerkulova: 5 ; Иванович: 5 ;