До ЛІСОВОЇ ПІСНІ

Я не помру,я буду вічно жити,бо в серці маю те,що не вмирає(Леся Українка)


О,пісне лісова,то хто ж тебе співа,
Дерева,вітер,сонце чи трава?
А може це юнак від зимового сну
Сопілкою пробуджує весну.

О,пісне лісова,хто слухає тебе,
Вогонь,вода,чи той хто греблі рве?
А може дівчина у зорянім вінку,
Що народилася з вербою на ставку,
А потім з сонячним промінням прокидалась,
До лісової пісні прислухалась.

О,пісне лісова,чому ятриш ти душу?
Тебе,прекрасна,я збагнути мушу!

Це Леся і кохіє і страждає,
І украінською свої пісні співає!

І я не можу з нею не співати,
Не слухати,не чути,не страждати,
І не кохати так,як Мавка лісова!
Душа із нею в небо полетіла!
Я чую,чую Лесені слова,
І більше вже не журюся за тіло!
Гори!Лети!Лягай у землю попілець!
Нехай початком стане й мій кінець!

Я хмаркою полину.Я пригорнусь росою.
Я проросту вербою над водою.

А ти,моя прекрасна УКРАЇНА,
Повстань з журби і розігни коліна!
Від пращурів славетних відродись
Для тих нащадків,що прийдуть,я знаю,
І в тому майбутті,у ріднім краю,
Вони складуть свої пісні колись.

Щоб дівчина у зорянім вінку
До тих далекіх співів прислухалась
І лісу зачаровано всміхалась...

За стихотворение голосовали: serg-sincov: 5 ;