Два товариша, або Carpe diem

- Які цікаві люди - ми - створіння:
Бажання, зобов"язання, сумління
Керують чи скеровуються нами?
- О, все це, справді, так відносно,
Та дихати тоді буває млосно,
Коли вчорашнє пекло небесами
Вважаємо, бо в пеклі стало тоскно.
- Невже, гадаєш ти, таке можливо,
Щоб гратися, неначе це забава,
Неначе не життя це, а вистава:
Потворність хижу називати дивом
І обирати не Христа - Варавву?
- О, влучно як: життя - вистава!
Кіно! Перформанс! Шоу! Театр!
Чи розумієш ти, який у цьому сенс?
Все так заплутано - потрібен психіатр
Чи навіть медіум та екстрасенс.
Насправді ж є лиш декілька акторів,
Набір сценаріїв та пара декорацій,
Обличчя ж всі знайомі - лише нові ролі,
Як до замків старих нові паролі.
А отже - carpe diem, як сказав Горацій.
До того ж, друже, звичка є така кривава:
Христа на хрест, і звільнений Варавва.
- Ти плутаєш мене, то не роби такого.
Порядок є речей, він Всесвітом керує,
Ти ж твердиш, ніби безлад тут панує,
І забаганка менша розуму людського
Порядок той то терпить, то руйнує.
- Це дійсно так. Тому що той порядок
Таким влаштовано Творцем розумним -
Проте, ти можеш звать Його безумним -
Але ось що залишив нам у спадок:
Що коли той порядок ми не визнаєм,
Він лагідно відповідає: навзаєм.
- Ну, добре, добре, я вже визнаю,
Що все у світі дійсно є відносним,
І де ти будеш - в пеклі чи в раю -
Ти власним рішенням одноголосним
Сам визначаєш. Та натомість -
Я певен, правду знає підсвідомість!
- Ти правди, друже, не шукай,
Як визнаєш відносність, і потому
Шукаєш правди знов - бо край
Такому пошуку кладе лиш втома -
Не істина, віднайдена свідомо.
А підсвідомість - я не фахівець,
Але я певен: це не острівець,
І тут відносність також є удома.
Дивись: що це - вугілля? крейда?
Піди спитай у Зігмунда. У Фрейда!
- Мене такий порядок не влаштує.
Я не збагну тоді, у чому сенс буття:
Сьогодні сенс, а завтра - у сміття,
Його не пригадають навіть всує.
Я шляху іншого не можу обирать:
Я вже іду порядок виправлять
- Звичайно, друже, швидше йди...
(проводжає його поглядом)
А я, між іншим, достеменно знаю:
Ідеалістів їх ідеї швидко убивають,
І скоро з"являться омріяні плоди
Їх марної "святої" боротьби,
А я вже ними скористаюсь,
Коли ідеалісти ляжуть у гроби
(чути постріли, він боязко здригається)
Таке життя! У когось час жалоби,
А іншим час цей до вподоби...
Ридайте, плачте - в нас жнива!
З-під куль тікали, як мишва,
Але тепер нам вивертать суглоби -
Плоди збирати вбивчого ідеалізму
(дивиться в труну на свого товариша)
Була наївна - стала мертва голова,
А керуватиме не краща, а жива!
Без лементу і галасу і зайвого цинізму
Повторюю: Горацій прав, нічого ми не вдієм
З речей порядком. Мертві вже своє зробили.
Живим і прагматичним нагадаю: carpe diem! -
Ну, тобто як трамплін використовуйте могили,
До влади йдіть - нам пощастило нині!
(робить сумний вигляд і підспівує):
"Ой, пливе кача по Тисині...."

За стихотворение голосовали: alexanderev: 5 ; Benson: 5 ; reader24u: 3 ;