Боже мій

У невпинно - скаженому русі,
Коли темрява очі замучила,
Коли серце втонуло, не випливе,
З океану багнюки смердючої.

Коли люди, мов кішки з собаками,
В очі дивляться, кігтями дряпають,
В спину жбурляють, душу невічують,
Не утямлять, що й себе скалічують.

Це?!.. життя?!.. Не збагну я все, Боже мій,
І навіщо мені дарував таке?
Перевірить мене намагаєшся,
Відчуваю, ти добре стараєшся!

Чи впаду я до тих, до невігласів,
Чи сама із багновища виберусь,
Чи не стану такою ж жорстокою,
Породив ти мене одинокою.

Що судилося, хай же це станеться,
Тільки сили додай мені, Боже мій,
Не кажи, що і сам ти утомлений,
Рятувати цей світ, так за гноблений.

Подаруй мені крила чарівливі,
Облік мій перетворь на невидимій,
В руки меч дай, а краще сокиру,
Порубати ту чорную силу.