Здіймем шаблі!

А ми йдемо, йдемо шляхами,
Батьківську славу в далечінь
Несемо голими руками...
Ще не поросли мозолями
Серця сучасних поколінь.

Але йдемо у невідомість,
В омріяну блакить...
А що отримуєм натомість?
Не цькує звіряча совість
Жорстоке серце. Совість спить...

Чи залишилися такії,
Хто врятує нас від зла?
Чи залишилися сміливі
Герої з шаблею, як звірі..?
Тільки мрієм про дива...

Чого тоді плекати мрію?
Здіймімо шаблі догори!
Здіймем шаблі, покажем звіру,
Кату людей, що з'їв і віру:
Ми живем, а ти - помри!
16.01.2012р.
18:40
(Балов Богдан)

За стихотворение голосовали: semenytch48: 5 ;