Рiдне село.

Вже всохли тополi, що були у полi.
Батьки вже покинули нас назавжди.
А як же ми мрiяли жити на волi.
Вони закривали нас всiх вiд бiди.

Iм бiдним досталось на долю багацько.
Вiйна i окопи, атаки, полон.
Коли раннiм ранком бомбили зненацька.
I смерть до домiвок прийшла на поклон.

На фронт ешелоном поiхав мiй тато.
А мати катiвнi прошла в таборах.
I Бог i любов сберiгали iх свято.
Хоч були вони десь в далеких свiтах.

Iду по селу не було наче бойнi.
Розруха, вiд хат залишився лиш слiд.
I як рокiв сорок тому знову конi.
На серцi моiм лише туга i лiд.

Вже пiзно вертатись, село пiдiймати.
Розрушенi ферми i тракторний стан.
Як добре що це не побачила мати.
I дiд Нiкiфор, i мiй батько Iван...

За стихотворение голосовали: Газон Посеян Пушкин: 5 ; : 5 ; : 5 ; Киррр: 5 ; Misery: 5 ;