Чом на скронях штрихи сивини

Це до тебе я шляхом тернистим
Крокував день і ніч на війні,
Щоб колись у хустині барвистій
Таки вийшла назустріч мені.

В пеклі спеки і в люті морози
Страху я ні на мить не відчув.
Попри втому і долі погрози
Завжди голос твій лагідний чув.

З Перемогою я повернувся,
Із жорстоких обіймів війни,
Від якої і ворог здригнувся…
Лиш на скронях штрихи сивини.

Обійми, пригорни мене мила,
Повернувся до тебе з вогню.
І розлука й війна не зломила.
Тож пробач, що сльозину зроню.