Смугастик та пелюстки. Казка.

Слово «весна»дуже сподобалося Смугастику.

Не тому, що котик чув, як його радісно повторюють люди. Йому дуже сподобались пелюстки квітів, якими була рясно вкрита яблуня.

Яблуня росла біля дому, де жив котик. Кожного дня, виходячи на вулицю, котик дивився на неї.

Взимку на яблуневих гілках стрибали, весело цвірінькаючи, горобці. Котику подобалося на них дивитися. А горобці, зрозумівши, що смугастик не збирається на них полювати, зовсім не лякалися. І продовжували свої розмови.

Це розважало котика.
- Чому ти не полюєш на горобців? Ти ж кіт! Це повинно бути тобі цікаво! – сказав якось дворовий пес Рябко.
- Зовсім не цікаво. Зранку господиня дала мені смачну сосиску та йогурт. Тепер мені не те, що полювати, а й на дерево лізти не хочеться. Краще подивлюсь на горобців. Вони такі кумедні.

Пес дорікнув ще, що, певно, котик зовсім не вміє лазити по деревах. І що треба навчитися, бо це повинен вміти кожен кіт. Але котик тільки лінькувато примружив очі та промуркотів:
- Навіщо вчитися, якщо я не збираюся полювати на пташок.

І продовжував спостерігати за горобцями, аж поки замерзали лапки. Тоді Смугастик йшов додому.

Одного весняного ранку котик вийшов на прогулянку і не вгадав яблуню. Вона була вкрита біло-рожевими гарними-прегарними квітами.
- О! От тепер мені хочеться навчитись лазити по деревах. Я хочу полювати на ці гарні квіти – вигукнув котик. І, незважаючи на застережливі слова пса про те, що вчитися треба поступово, став дертися на дерево.

Тільки вилізши на найвищу гілку, котик прислухався, що говорив пес. А пес говорив про те, що пелюстки з квітів скоро почнуть осипатися. Тоді й можна буде погратися з ними.А ще пес говорив про те, що злазити з дерева завжди важче, ніж дертися вгору.

- Та не варто хвилюватися – я зістрибну, заспокоїв його котик. І поглянув вниз. « Як же високо! Напевне, не зможу зістрибнути! Що ж робити?» - злякався Смугастик.
- Що робити, що робити – вчитися, звісно – пробурмотів Рябко. Але, про всяк випадок притяг звідкись стару ковдру- щоб котику було не так боляче, якщо впаде.
- Злазь на цю гілку! А тепер на оцю! – галасували горобці.
- - Не всі одразу – хай хтось один цвірінькає, а то я ж не можу одразу на декілька гілок злізти – перелякано пронявчав Смугастик.

Тоді замовкли всі, крім найстаршого горобця та Рябка. Вони давали котику такі слушні поради, що невдовзі він був уже на землі.

Смугастик дуже зрадів. А ще більше веселощів було, коли подув вітерець, і котик, разом з Рябком та горобцями, грався чудовими пелюстками, що злітали з дерева.


Перевод

Слово «весна»очень понравилось Полосатику.

Не потому, что котик слышал, как его радостно повторяют люди. Ему очень понравились лепестки цветов, которыми была обильно покрыта яблоня.

Яблоня росла возле дома, где жил котик. Каждый день, выходя на улицу, котик смотрел на нее.

Зимой на яблоневых ветвях прыгали, весело чирикая, воробьи. Котику нравилось на них смотреть. А воробьи, поняв, что Полосатик не собирается на них охотиться, совсем не пугались. И продолжали свои разговоры.

Это развлекало котика.
- Почему ты не охотишься на воробьев? Ты же кот! Это должно быть тебе интересно! - сказал как-то дворовый пес Рябчик.
- Совсем не интересно. Утром хозяйка дала мне вкусную сосиску и йогурт. Теперь мне не то, что охотиться, но и на дерево лезть не хочется. Лучше посмотрю на воробьев. Они такие забавные.

Пес упрекнул еще, что, наверное, котик совсем не умеет лазить по деревьям. И что надо научиться, потому что это должен уметь каждый кот. Но котик только лениво прищурился и промурлыкал:
- Зачем учиться, если я не собираюсь охотиться на птиц.

И продолжал наблюдать за воробьями, пока начинали мёрзнуть лапки.. Тогда Полосатик шел домой.

Однажды, весенним утром котик вышел на прогулку и не узнал яблоню. Она была покрыта бело-розовыми красивыми-прекрасивыми цветами.
- О! Вот теперь мне хочется научиться лазить по деревьям. Я хочу охотиться на эти красивые цветы - воскликнул котик. И, несмотря на предостерегающие слова пса о том, что учиться надо постепенно, стал карабкаться на дерево.

Только взобравшись на самую высокую ветку, котик услышал, что говорил пес. А пес говорил о том, что лепестки с цветов скоро начнут осыпаться. Тогда и можно будет поиграть с ними.А еще пес говорил о том, что слезать с дерева всегда труднее, чем карабкаться вверх.

- Не стоит волноваться - я спрыгну – успокоил его котик. И посмотрел вниз. « Как же высоко! Наверное, не смогу спрыгнуть! Что же делать?» - испугался Полосатик.
- Что делать, что делать - учиться, конечно, - пробормотал Рябчик. Но, на всякий случай притащил откуда-то старое одеяло - чтобы котику было не так больно, если упадет.
- Слезай на эту ветку! А теперь на эту! - галдели воробьи.
- Не все сразу - пусть кто-то один чирикает, а то я же не могу сразу на несколько ветвей слезть - испуганно промяукал Полосатик.

Тогда замолчали все, кроме самого старшего воробья и Рябчика. Они давали котику такие дельные советы, что вскоре он был уже на земле.

Полосатик очень обрадовался. А еще больше веселья было, когда подул ветерок, и котик, вместе со Рябчиком и воробьями, играл прекрасными лепестками, которые слетали с дерева.

За стихотворение голосовали: Юлия Моран: 3 ; Tenderness: 5 ; Юlk@: 5 ; natalya_Kozireva: 5 ; Mary March: 5 ; Le-Ta.i: 5 ; Misery: 5 ; vladimerfedorenko@yandex.ru: 5 ; Бензопила: 5 ; 89215676956: 5 ; Владимир_Лисеенко: 5 ; Милочка: 5 ; : 5 ; reutovairaida: 5 ;