лінькувато

Валяєшся у траві,
Граєшся із собакою.
Лежиш горілиць,
А під спиною повзе мураха.
Лоскочеться, а вставати лінь.

У безкрайньому небо-морі
Пропливають кити
І їхня виразна тінь.
Руда жовтоока морда,
Величезна, мов лунний таріль
Насувається з небесного веху,
Затуляє китову тінь,
Затуляє собою срібно-лускатих риб
І каже голосом маврів:
- Їсти хочу,
Дурниці кинь!
Величезні чудові ікла і шорсткий язичок,
Знов і знов виказують приязнь
До моїх лінькуватих думок.
Так не гоже дрімати на лоні
Дивно пахнучих трав і квітів,
І замріяно ковзати поглядом по пузцях
Синьооких китів…

Перекинуся з спини на «лапи»
І кіт мій з радості аж підскочив,
І на мові простій котячій
Муркотінням мене заохочував.

Виринає моя голівонька,
Випливають і руки і ніженьки
З найгарнішого шовку зеленого,
З море-неба п’янкого глибокого,
З-під лінивих,незграбних тіней білопузизх китів
Годувати своє руде сонце,
Що вганяє свою безкінечну любов
Пазурцями в мої льняні шорти .

…знов іду залягати у море,
бездоганне і віддане море тепла.
знов занурююсь у смарагди,
між сапфірів шукатиму дна …
притулюсь до кошлатого сну золотого,
дожидатиму срібного човна….

17.07.13 р.

За стихотворение голосовали: Misery: 5 ; gala.vita: 5 ;